Нема? турист?в - нема? життя? Як у Венец?? п?д час карантину

У л?таку - небувалий прост?р. Не просто мало людей, а практично н?кого. Розрахований на майже 200 пасажир?в Boeing 737-800 летить до ?тал??, а нас на борту лише 25.

Встигаю вс?х порахувати перед посадкою. Стюарди просять нас розс?стися салоном р?вном?рно, щоб правильно збалансувати л?так. Коли ?ще випаде нагода сид?ти самому на вс?х трьох кр?слах?

Але прив?д для тако? розкош? не дуже рад?сний. Ми летимо з Лондона у Венец?ю, а там коронав?рус, а отже вс?м трохи страшно, а декому - страшно наст?льки, що вони цим рейсом ? не полет?ли.

Це було до оголошення карантину у Венец??. Зараз, з огляду на це все, я була б серед тих пасажир?в л?така, на чи?х порожн?х кр?слах ми так зручно розс?лися. Але тод? я вир?шила ?накше.

"Св?том в?рус гуля?, а вона швендя?!" - скажете ви мен?.

Аргумент. До реч?, приблизно те саме сказала мен? ? мама. Але, якщо почитати поради медик?в про заходи безпеки, то вони кажуть: не п?ддавайтеся пан?ц? й керуйтеся здоровим глуздом. Саме ним я ? керувалася, вир?шуючи, чи скасовувати заплановану за к?лька м?сяц?в по?здку.

До того ж, карнавал у Венец?? скасували ще наприк?нц? лютого, а туристи, боючись зарази, поскасовували подорож?, й м?сто стояло порожн?…

То чи не краще таки вирушити у подорож ? побачити Венец?ю без натовпу галасливих турист?в? Ось так я ? опинилася у тому порожньому л?таку, що лет?в у не менш порожню Венец?ю.

Цей текст я пишу, сидячи вже вдома на двотижневому карантин?.

Привид середньов?ччя

В аеропорту "Трев?зо" так само порожньо. Мимовол? згаду?ться екран?зац?я пов?ст? Ст?вена К?нга про ланголь?р?в - г?гантських ?стот, що пожирають прост?р.

Бачила той ф?льм ще у далекому дитинств?, але мен? н?коли не забути сцену, в як?й ланголь?ри нал?тають на моторошно порожн?й терм?нал аеропорту, де саме перепочивають геро?-ут?кач?, й починають його жерти.

Але тут - сан?тарна служба, у захисних костюмах, все як треба. Ус?м пасажирам м?ряють температуру - цим вже н?кого й не здиву?ш, у так? часи живемо.

Коли парамедики ?з термометрами - перше, що ти бачиш, коли при?здиш до яко?сь кра?ни, це зада? певний настр?й ус?й подорож?.

Поки ?хала у порожньому автобус? до само? Венец??, мимовол? згадувалися темн? середньов?чн? часи, коли "чорна смерть" крокувала ?вропою, "викошуючи" ц?л? м?ста.

У Венец?? тод? бубонна чума, яка, за р?зними п?драхунками, забрала життя близько 60百分比 м?стян. А остр?в Повелья у венец?анськ?й лагун? перетворився на сво?р?дний таб?р смерт? - карантинну зону, куди звозили хворих чумою ? ховали померлих в?д не? ж. За м?сцевими легендами, душ? померлих (а ?х там могло бути до 160 тисяч) ? дос? тиняються тим островом, лякаючи турист?в.

Проте зараз туристи налякан? набагато б?льш реал?стичною загрозою. ? у так?й ситуац?? маски чумних л?кар?в ?з довгими птахопод?бними носами, що витр?щаються на вас з в?трин практично кожно? венец?ансько? крамниц?, здаються г?ркою ?рон??ю. Такий соб? ?сторичний трол?нг.

Який ще коронав?рус?

Проте ан? т?л померлих на вулицях, ан? човн?в, забитих хворими, як? в?дчалюють на карантинний остр?в, я тут не побачила.

Натом?сть побачила м?сто, що н?житься на сонц?, тихе ? спок?йне, н?би не розум??, що в?дбува?ться. Побачила б?рюзову воду канал?в, що тоненькими венами пронизують всю Венец?ю, не скаламучену веслами гондоль?р?в.

Побачила сотн? мостик?в, що елегантно вигинаються, запрошуючи на прогулянку, а не прогинаються п?д вагою тисяч турист?в.

Побачила принишклу ? в?д того ще б?льш величну площу Святого Марка, яка, кажуть, у звичайний туристичний день нагаду? стад?он перед матчем ФК "М?лан".

У в?тринах крамниць виблискують ф?гурки та прикраси з муранського скла та погойдуються механ?чн? ?грашки-гондоли. Справжн? ж човни - така соб? в?зит?вка м?ста - стоять "припаркован?" б?ля причал?в, наче кон?, яких прив'язали на луц? пастися, поки ?хн? вправн? кап?тани (у незм?нних смугастих светрах та солом'яних капелюшках) п'ють свою об?дню каву. Все одно поки що возити нема кого!

М?сто наче занурилося у тривалу с??сту, ? м?сцев? просто насолоджуються в?дпочинком в оч?куванн? турист?в.

Продавц?, як ? ран?ше, ближче до оп?вдня в?дкривають сво? крамнички ?з всяким сувен?рним крамом, л?ниво зважують для вас полуниц? й не переймаються тим, що говорять у новинах. Хоча рад?о ув?мкнен? практично в ус?х закладах ?, нав?ть не знаючи ?тал?йсько?, слово "коронав?рус" можна легко виокремити з мелод?йного потоку мови.

Проте напомаджен? та надушен? сеньйори продовжують вигулювати сво?х розпещених ?тал?йських песик?в, потягують р?стретто ?з крих?тних чашок за столиками на вулицях ?, зда?ться, зовс?м не звертають уваги ан? на в?дсутн?сть турист?в, ан? на розкле?н? у кав'ярнях оголошення, що закликають кл??нт?в ретельно мити руки та не п?дходити до ?нших в?дв?дувач? закладу ближче, н?ж на один метр. Серйозно?

Той, хто коли-небудь бував у автентичн?й ?тал?йськ?й кав'ярн? чи траттор??, розум?? усю абсурдн?сть тако? вимоги.

Ну, по-перше, крих?тн? заклади, де м?сцев? так люблять пити каву та купувати т?стечка-каннол?, зазвичай мають площу трохи б?льше н?ж метр на метр квадратний. А, по-друге, жоден ?тал??ць хоч ?з краплею самоповаги н?коли не стоятиме в?д сп?врозмовника на в?дстан? одного метру. Що ближче, то краще! Який ще коронав?рус?

Скуз?, с?ньйор?на!

Але наступного дня я прокинулася ?з купою тривожних пов?домлень в?д друз?в: п?вн?ч ?тал?? закрили на карантин, що у вас там? Пол?зла читати новини - кра?на закрила кордони на в'?зд-ви?зд!

У якусь мить подумала, що я у Венец?? "всерйоз ? надовго". Сайт ав?аперев?зника "лежав", сайт аеропорту теж, пов?домлення про сотн? скасованих рейс?в не додавали над??.

Ну що ж, сказала я соб?, ти, Настя, завжди хот?ла жити б?ля моря…

Але застрягти у чуж?й кра?н? на к?лька тижн?в ?з двома футболками аж н?як не посм?халося.

Залишалося чекати, тож ми з сестрою п?шли сн?дати. Думали, що зараз вийдемо на вулицю, а там, як не зомб? ходять, то спецслужби забирають вс?х в ?золяц?ю.

Проте - н?чого такого. Кав'ярн? в?дкрит?, люди йдуть соб? на роботу чи здаватися у карантин, але м?сто живе, диха?, руха?ться. А як? млинц? з беконом ? кленовим сиропом там подають на сн?данок! Чесне слово - забува?ш як не про все на св?т?, так про коронав?рус точно.

? дивлячись на в?дблиски води у каналах, на чайок, що розс?кають крилами блакить неба, на зелен? сади, розбит? просто на дахах, на незнайомих людей, що махають тоб? з в?кон, ти не в?риш, що це м?сто може приховувати у соб? небезпеку.

Проте - ось вона, тут, про не? т?льки й чути по рад?о. Але оф?ц?анти в?джартовуються - fresh juice, no coronavirus! ? ?м так хочеться в?рити.

Сайти починають працювати, ? я бачу, що м?й рейс на Лондон - не скасований, а дал? читаю вже на ВВС, що заборона на ви?зд з кра?ни та пересування м?ж рег?онами - т?льки для м?сцевих. Що ж, все не так вже й погано - вир?шу?мо ми ? руша?мо гуляти на сус?дн?й остр?в Л?до на порожньому таки вапоретто (морському трамвайчику).

А поки ми ?демо туди, ?тал?йський уряд ухвалю? постанову: обмежити роботу вс?х громадських заклад?в, в?д магазин?в - до ресторан?в.

"Скуз?, с?ньйор?на, в? ар кльоуз?нг!", себто "Вибачте, пан?, але ми зачиня?мося!", сп?вучою англ?йською каже нам сеньйор у м?сцев?й крамниц?, куди ми зайшли пом?ряти шалики.

"Коронав?рус! Уряд!" - каже в?н, розводячи руками ? з?тхаючи, ? у цьому жест? - спантеличення й нерозум?ння.

Ми погуляли довжелезним м?сцевим пляжем - на щастя, на нього карантин не поширювався - ? повернулися у зовс?м ?ншу Венец?ю.

М?сто чайок

Це була Венец?я, що посп?хом зачиняла в?трини крамниць та заносила столики з вулиц? всередину кав'ярень, що випускала з супермаркет?в останн?х кл??нт?в, згортала торг?влю та задраювала в?кна в?конницями. А спорожн?лими вулицями ходила пол?ц?я, перев?ряючи, чи вс? заклади зачинилися до шосто? вечора.

Ми з сестрою встигли купити ?ж? у супермаркет? та т?стечок у пекарн? ? мовчки пили чай у готельному номер?. Наступного дня ми обидв? мали лет?ти назад. Вона у Барселону, я - у Лондон, але впевненост? у тому, що це станеться, тепер вже не було.

Вранц? я проводила сестричку на л?так, який таки полет?в до сонячно? ?спан??, а сама мала ще к?лька годин перед сво?м рейсом, тож п?шла попрощатися ?з Венец??ю та посн?дати одним ?з тих розк?шних сн?данк?в, якими тут балують турист?в.

Окр?м мене у кав'ярн? не було ?нших кл??нт?в. Власниця виявилася майже землячкою - з Молдови - ? охоче розпов?дала "за жизнь", готуючи мен? сн?данок.

"Зазвичай, у такий час я вже втомилася працювати, а зараз - втомилася сид?ти без д?ла!" - примовляла вона.

?? заклад хова?ться в одному з мальовничих венец?анських провулк?в, що лаг?дно виводять вас до Гранд-каналу, ? туристи дуже любили тут посид?ти. Ж?нка при?хала до Венец?? 20 рок?в тому, ? каже, що ще н?коли не бачила м?сто таким порожн?м.

"То було чути крики турист?в, тепер - т?льки крики чайок", - жал??ться Марина.

"Ви ж розум??те, м?сто живе туризмом! Нема турист?в - нема життя!" - дода? вона.

"Але, зна?те, - раптом каже вона ?з оптим?змом та мудр?стю. - Еп?дем?я мине, а Венец?я - залишиться!".

? ставить перед? мною ф?л?жанку капучино. ? його смак перекону? мене, що так ? буде, ? що колись я повернуся в зовс?м ?ншу Венец?ю - безсумн?вно безпечн?шу, але вже не таку мовчазно-прекрасну.

Хочете отримувати найважлив?ш? новини в месенджер? П?дписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему